Дитяча Інтернет-журналістика,
або
Інтернет-журналістика для дітей

      Почалось все з того, що одного дня на заняттях літстудії "Джерельце" при Львівській державній обласній бібліотеці для дітей я довідався про ґрант, пов'язаний із дитячою Інтернет-журналістикою. Така інформація не могла не зацікавити, тому я регулярно цікавився в бібліотеці про цей ґрант.
Внаслідок, через рік я опинився в Києві на Інноваційному тренінґ-семінарі з дитячої Інтернет-журналістики у Державній бібліотеці України для дітей.
      Та бібліотека має досить незлі розміри та й фонди нічогенькі. Порівнюючи ресурси цієї бібліотеки і моєї Львівської державної обласної бібліотеки для дітей, можна лише зітхнути: нам би так… Але, на жаль, Державна бібліотека України для дітей розташована на задвірках Києва і відповідно основною аудиторією цієї бібліотеки є діти з кількох навколишніх шкіл.
      Розпочався семінар, і я побачив дорослих, які намагаються дати можливість дітям робити свій Інтернет-журнал. Ті дяді і тьоті витратили багато часу та енергії аби зробити в бібліотеці Інтернет-клас, аби реорганізувати бібліотечний гурток журналістики в гурток Інтернет-журналістики, аби зробити дитячий Інтернет-журнал, аби скликати семінар, аби, врешті-решт, гроші вибити під всі ці благородні захцянки.
      В журнал УМКА діти зі всієї України можуть надсилати свої дописи. Це мають бути якісь замітки, репортажі і статті, в яких би описувались найрізноманітніші події під кутом зору дитини. Щодо літературних творів, то тут їх як правило не публікують. УМКА є двомовним журналом, тому рубрики можна читати українською або російською мовою. Матеріали публікуються мовою оригіналу. Засновники журналу наголошували на відсутності цензури, тобто в статтях виправляються лише граматичні помилки. В журналі подається дуже мало інформації про авторів з професійних міркувань.
      З боку все це дуже гарно виглядає. Але якщо придивитись, можна зауважити деякі недоліки. Наприклад, журнал називається УМКА, - це слово мені ні з чим не асоціюється. Як виявилось, дорослим воно асоціюється зі старим мультфільмом про біле ведмежа, яке плаває на крижині (те саме ведмежа, яке є на логотипі УМКИ). Цей факт та кілька інших наштовхують на думку, що цей журнал є не дитячий, а для дітей. Тобто роблять його дорослі. І проблема полягає не в узурпації дорослими права на творення журналу. Радше навпаки. Дорослі дуже хочуть, щоб діти робили цей журнал. Але в дітей бракує ідей та ініціативності. Виходить, що діти заповнюють УМКУ матеріалом, а дорослі оформлють цей матеріал в рамки своїх рубрик.
      Окремо вартувало би згадати сам Інноваційний тренінг-семінар "Центри дитячої Інтернет-журналістики". Відбувався він для того, аби створити регіональні центри тої самої дитячої Інтернет-журналістики. Вибрано було Львів, Севастополь, Чернігів, Черкаси, Луганськ. Від кожного міста мали приїхати дитина і опікун. Але не всім це вдалось, бо семінар не припав на шкільні канікули і відповідно з двох міст приїхали самотні опікунки. Київ презентували діти з гуртка Інтернет-журналістики. Наголошувалось, що ці діти є "новим поколінням" даного гуртка. "Старше покоління" я бачив, але це був дуже короткий проміжок часу. Давалось взнаки те, що семінар не припав на канікули…
      Семінар відбувався чотири дні. Протягом дня чергувались заняття з журналістики та Інтернету. На журналістиці професійний журналіст розповідав про основи журналістики, а на уроках Інтернету діти вчились лазити всесвітнім павутинням. Не важко було помітити, що дітям було набагато цікавіше сидіти в Неті, ніж на заняттях з журналістики. Бачили б ви з яким захопленням ті дітки колупались в халявному Інтернеті! На заняттях з журналістики частина учасників щось там і слухала, а більшість щось малювала в блокнотиках (які були видані для нотування).
      Звичайно, не можна сказати, що у тих дітей відсутній інтерес до журналістики. Вони пишуть замітки, стараються робити якісь інтерв'ю, навіть беруться за статті, тобто сумлінно виконують домашні завдання. Але більшість тих дітей (принаймні з "нового покоління") гурток Інтернет-журналістики привабив більше халявним Інтернетом ніж можливістю навчатись журналістики.
Треба віддати належне тим самим дорослим. Як я вже писав, вони справді хочуть аби діти самостійно робили УМКУ. Вони для цього справді багато зробили. Але, на жаль, не завжди все робиться так, як того хочеться. Тому залишається побажати тим дядям і тьотям аби в їхньому гуртку з'являлось побільше ініціативних дітей. Дітей, які не тільки хочуть, але й можуть робити дитячий Інтернет-журнал.