Розпочато новий онлайн-проєкт «Етноскриня»
Від 16 вересня розпочато новий онлайн-проєкт «Етноскриня». Пізнавальний майданчик експозиції етнографічного куточка відділу мистецтв відкриває секрети прадавнього родинного житла, сакральні таємниці хатнього начиння та оберегів традиційної української хати.
Українська хата завжди була найпершим та головним оберегом людини. Це священне місце, де панує тепло і родинний затишок. З прадавніх часів дім співвідноситься зі світовим деревом: дах, стріха – це верхівка дерева, стіни – це стовбур, а погріб, льох, котрий будується під хатою, — це коріння цього дерева. Важливе значення мало оздоблення хати як зовні, так і всередині. Наприклад, обведення побіленої хати кольоровою фарбою внизу має ті ж властивості, що й замкнене коло — оберігати всю родину від злих духів та різних напастей. Розмальовані квітами вікна повідомляють, що в хаті є дівка на ви¬данні. Цікавий звичай зберігся на Лемківщині, де на вхідних дверях малюють своєрідне Дерево роду (квіт): гілочки з листками барвінку означали жінок та дівчат, які були в родині, гілочки із зірками — чоловіків та парубків. Коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку, а коли хтось помирав — хрести. Житловий простір української хати умовно поділявся по діагоналі на дві частини: лівий бік, куток із піччю, — жіноча половина помешкання, а правий, куток із Покуттю, — чоловіча. Центральне місце кожної оселі займала піч, зроблена з глини або цегли, обмазана глиною, побілена крейдою та ще й розмальована рослинними візерунками. Піч була великою за розмірами, інколи займала до четвертої частини житлової кімнати. В Україні існував справжній культ печі. І не тільки тому, що в ній варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя, на ній спали і лікували нежить, ставилися, як до святині — такого собі хатнього вівтаря. Біля неї не сварилися. Народне прислів’я стверджує: «Сказав би, та піч у хаті». Коли в печі випікається хліб, у хаті не можна підмітати, бо це неповага до хліба, та й на печі не можна лежати, щоб не турбувати її в цей час. Вірили, що піч і пов'язане з нею начиння не лише забезпечує добробутом, а й відводить зло і очищає. За давніми віруваннями за піччю живе дух роду Домовик — одвічний хатній охоронець. Коли родина переселялася до нової оселі, обов’язково брали зі старої печі жаринку і заносили її у нову хату, щоб запалити родинне вогнище в цій оселі. Кликали також Домовика на нове помешкання. Кожна господиня пильно доглядала за піччю, пильнувала, щоб заслінка була завжди закритою, а на ніч залишала в ній горнятко з водою й деревину — «щоб печі було, що їсти й пити». Підбілювала щосуботи, розписувала чудовими візерунками, прикрашала витинанками. Вважалося, що ворожа сила, задивившись на цей роз¬пис, забуває про своє лихе діло. Піч особливо шанували. Раз на рік давали печі відпочити — на Щедрий вечір, після приготування святкових страв, цілу добу не розпалювали. Навіть сидіти на ній не можна було. Житло людей, родинне вогнище, піч завжди були священними, тут сплітаються усі корені буття та квітне родове дерево.
