Сирени
Сирени — демонічні істоти в давньогрецькій міфології, верхня частина тіла яких була жіночою, а нижня риб'ячою. Також зображувалися як створіння з тулубом птиці та жіночою головою.
Сирени уособлювали собою чарівну, але підступну морську поверхню, під якою ховаються гострі кручі та мілини. Успадкували від батька дику стихійність, а від матері-музи – божественний голос.
Перші згадки про сирен можна віднайти в «Одіссеї», де розповідається, ніби вони живуть на острові між землею Кірки та Скіллою і зачаровують усіх мореплавців. Подорожні, почувши спів сирен, забували про все на світі і більше не могли керувати кораблем, підпливали до чарівного острова й гинули. Одіссей, пропливаючи повз той острів, заліпив вуха своїм супутникам воском, а себе наказав прив'язати до щогли. Так він став першою людиною, яка почула спів сирен і залишилася живою. У післягомерівських творах, таких, наприклад, як «Аргонавтика» Аполлонія Родоського, сирен зображено вродливими дівчатами з чарівливими голосами; своїми піснями вони присипляли подорожніх. Аргонавти врятувалися тільки тому, що Орфей відвернув їхню увагу звуками своєї пісні. За пророцтвом сирени мали загинути, коли хтось із подорожніх пропливе повз острів і не буде зваблений їхнім співом. Після того, як проплив корабель Одіссея, сирени кинулися в море й перетворилися на скелі.
Існує декілька досить відмінних думок щодо зовнішності сирен, проте є і спільні риси: це, безумовно, чарівний голос та життя на морі. За одним із переказів спочатку сирени були прекрасними жінками, але згодом перетворені Афродітою на птахів, розгніваною їхньою гординею і пихою. Згідно з іншим міфом пташиним тулубом їх нагородили музи за те, що, загордившись своїми прекрасними голосами, сирени викликали муз на змагання в співі. За ще однією версією сирени спочатку були німфами в оточенні юної богині Персефони. Ще в одному варіанті вони самі захотіли перетворитися на птахів, щоб відшукати Персефону, а коли люди не стали їм допомагати, вони в розпачі переселилися на безлюдний острів і почали мстити всьому роду людському.
Солодкоголосим співом сирени заманювали моряків на прибережні скелі, через що їхні кораблі зазнавали краху, а самі моряки гинули. Їхній голос був такий прекрасний, що ні одна людина не могла встояти; всі скелі острова були всипані кістками їхніх жертв. У давнину сирени сприймалися так само, як музи іншого світу. Їх часто висікали на кам'яних надгробках у вигляді ангелів смерті, що співали похоронні пісні під звуки ліри. У Середньовіччі сирени користувалися великою популярністю як символи, що отримали широке поширення на гербах дворянських родів. Їх зображували не тільки з пташиними рисами, а й із риб'ячим хвостом і навіть із тілом чотириногої тварини. У Київській Русі образ сирен теж був поширений ймовірно через запозичення з Візантії. Вони зустрічалися на прикрасах та в текстах книг.
І хоч сирени своїм виглядом схожі на образ сучасної русалки, це абсолютно різні створіння, які не мають майже нічого спільного.
Подібність із сиренами мають міфічні створіння західно-європейської літератури — ундіни та німфи.
Ось книжки, в яких з'являється образ морських дів:
Джулія Голдінг «Таємниці сирен», Фрідріх де ла Мотт Фуке «Ундіна», Оскар Вальд «Рибак і його душа».